Голова районної ради ветеранської організації Іван Герасимович Гончаренко, який готував матеріали на подання їх на присвоєння звання, надав автобіографічну довідку ст. стосовно М. Г. Астаф’єва.
Народився він 1 грудня 1927 року у селі Володарського району Кокчетавської області (Казахстан). Після закінчення 8 класів, у 1944 році, пішов добровольцем до лав Червоної Армії. Його направили у Павлоградське військове авіаційне училище. Службу в Армії проходив повітряним стрільцем-радистом. Дослужився до начальника штабу авіачастини. Демобілізувався із армії у 1958 році.
А потім почалося життя цивільної людини. Спочатку працював у Кокчетавському міськвійськоматі. Згодом – головним інженером обласної дирекції радіотрансляційних мереж. З 1962 по 1968 роки працював інструктором, помічником першого секретаря обкому Компартії Казахстану. У цей період закінчив заочне відділення Вищої партійної школи при ЦК КПРС.
У 1968 році за сімейними обставинами переїхав у Ізюм, де працював спочатку завідуючим оргвідділом міськкому Компартії України, а з 1974 року по 1990-й – заступником голови райвиконкому. І на цій посаді виявились його найкращі якості: організаторський талант, вміння вирішувати найскладніші і найвідповідальніші завдання. Про це розповідає колишній голова Ізюмської райради народних депутатів, а нині начальник управління праці і соціального захисту населення райдержадміністрації Олексій Стефанович Тюльпа.
… Микола Григорович зробив вагомий внесок у розбудову народного господарства району, працюючи на протязі шістнадцяти років на посаді заступника голови райвиконкому. Однією із важливих сфер його діяльності було опікування, як представника районної влади, будівництва у районі. У ті часи вся Ізюмщина була будівельним майданчиком. Споруджувались, будувались тваринницькі комплекси і ферми, кормоцехи, пункти технічного обслуговування сільгосптехніки, школи, клуби, магазини. Будувались мости, прокладались дороги.
Щодня то на одному, то на іншому об’єкті проводились платівки, виробничі наради, вирішувались питання складного будівельного механізму. В усіх цих справах найактивнішу участь брав М. Г. Астаф’єв. Адже в його руках була уся база забезпечення будівництва матеріалами. Через його руки «проходили» усі приїжджі найманні будівельні бригади.
Будівництво стало в роботі Миколи Григоровича найважливішою справою, хоч крім цього він займався ще й питаннями медицини, освіти, зв’язку. Саме займаючись питаннями будівництва на селі, Астаф’єв і завоював авторитет у трудівників Ізюмського району. Ще й сьогодні його ім’я згадують у кожному куточку Ізюмщини з вдячністю. Говорять про нього як про поважну людину, що залишила помітний слід в історії нашого краю і в його розвитку.
За ратний труд і труд цивільний М. Г. Астаф’єв має нагороди: медаль «За бойові заслуги», орден «Знак Пошани» та інші (усього 16 нагород, у тому числі і в румунського уряду медаль «За визволення від фашистського іга»).
… Вийшовши на пенсію учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, ветеран праці Микола Григорович Астаф’єв ще тривалий час працював на громадських засадах головою товариства охорони природи, помічником депутата Верховної Ради України.
Він і сьогодні в числі активістів громадського життя: і як депутат районної ради народних депутатів, і як член міської ветеранської організації. Приділяє багато уваги і піклування дружині, дітям, онукам. Його у сім’ї люблять і бажають довгих років життя.
А ми, газетярі і ветерани праці, приєднуємось до найкращих побажань на адресу Миколи Григоровича і від щирого серця поздоровляємо його із присвоєнням звання «Почесний громадянин Ізюмщини».